Інформаційно-довідковий сайт Буського району "ПЕРСПЕКТИВА"

Головна Вверх Про нас Карта сайту Фотогалерея Корисно знати Зв'язок Оголошення

Видатні особи
Інфраструктура Народний дім Пам'ятки, архітектура Історичні світлини Видатні особи Залізнична станція Автостанція Сакральні споруди Заклади відпочинку Приватні підприємства

Головна


Наші партнери

Бак-Бенд

 ХЕММЕЛЬ Украина
Запрошуємо на
роботу

 

________________

________________

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 

    Іван Тиктор був непересічним діячем на ниві національно-культурного відродження в довоєнній Галичині.

   Син Микити і Наталії, жителів села Красного, Іван Тиктор народився 6 липня 1896 року. Початкову освіту здобув у Красному. Потім навчався в гімназіях Львова і Рогатина. Ще будучи гімназистом, підтримував тісні зв’язки з читальнею „Просвіти” і філією „Сокола” в Красному, а під час канікул активно включався в роботу цих товариств у рідному селі. На початку Першої світової війни, коли почав формуватися легіон Українських Січових Стрільців, Іван Тиктор, починаючи з 1 листопада 1918 року, бере участь в українсько-польській війні в лавах Української Галицької Армії. Після відступу УГА за Збруч потрапив у так званий „Чотирикутник смерті”, пережив тиф і в складі решток УГА повернувся у Галичину. Був засланий поляками в концтабір у Тухолі.

   У 1921 році прибув у рідне село. З його ініціативи в Красному відремонтували церковний дім, в якому розмістилися читальня „Просвіти” та кооператива „Сила”. Стає ініціатором відновлення при читальні діяльності драматичного гуртка, організовує хор, а при товаристві „Сокіл” – духовий оркестр. За рік Іван Тиктор готував по 3-4 вистави, концерти на честь Т.Шевченка, І.Франка, Свято матері, організовував фестини.

   У 1921 році Тиктор стає студентом таємного Українського університету у Львові. Навчаючись на факультеті права, бере активну участь у житті студентства. Разом з колишніми товаришами по зброї організовує видавничу акціонерну спілку „Українська преса”. Першим виданням спілки став часопис „Новий час”, який почав виходити в світ з 1 листопада 1923 року тиражем у 3500 примірників.

   З часом видавнича спілка „Українська преса” переросла у потужний концерн, власником якого став Іван Тиктор. „Українська преса” починає видавати дитячий часопис „Дзвіночок” (з 1931 року), „Наш прапор”, „Наш лемко” (з 1934 року) і гумористичний журнал „Комар” (з 1933 року). Всі вони виховували у своїх читачів почуття любові до рідної землі і свого народу. З 1934 року це видавництво стало випускати серію „Історична бібліотека”.

   У 1934 році організовує у своєму дворі в Красному фабрику ячмінної кави „Золота кава”. З 1938 року стає головою товариства львівських промисловців.

   З приходом більшовиків до Львова усі видання Івана Тиктора були закриті, а сам він перебував в окупованому німцями Кракові. Засновує релігійне видавництво „Нове життя”. Під кінець Другої світової війни був заарештований гестапо. Йому вдається втекти з концтабору. Спочатку емігрує до Австрії, а в 1948 році опиняється в Канаді. У місті Торонто розгортає видавничу діяльність, перевидає „Історію України”, „Історію українського війська”, „Історію української культури”. За час своєї видавничої діяльності випустив у світ близько 500 книжок. Помер Іван Тиктор 26 серпня 1982 року, похований у Торонто поруч з дружиною Марією у сімейному гробівці.


Василь Ласка

    Народився Василь Ласка 2 квітня 1907року в Красному в сім’ї Степана та Парасковії Ласків. З п’яти років вільно читав книжки. У 1913 році батько віддав сина вчитися відразу до другого класу. Але Перша світова війна, прихід російської армії перервали навчання у школі. У 1917році Василь Ласка здає екзамен у 4-й клас Буської семирічної школи і стає її учнем. У 1921році закінчує школу і поступає до Львівського учительського семінару, який закінчив у 1926 році. Не маючи роботи, вирішив перекваліфікуватися і записався на річні торговельні курси „Просвіти”. Після закінчення знову залишився без роботи.

   6 грудня 1927року одержав повідомлення про призначення його вчителем семирічної школи в Дрогобичці Перемишльського повіту.

    У 1935 – 1936рр. вчився і закінчив Львівські вищі учительські курси на природничо-географічному факультеті. У період з 1939 по 1944 рік працював у школах Перемишльського повіту. У лютому 1945 року повернувся в Красне, але батьків вдома не застав, бо їх 19 січня 1945 року вивезли в Сибір.

    З квітня 1945 року почав працювати інспектором вечірніх шкіл у Красненському райвно. З 1956 року переходить на роботу у місцеву середню школу №1, де працює вчителем біології і веде уроки сільськогосподарського практикуму. На пришкільній ділянці опікується парниками, доглядає розсадник ягідних кущів, заводить прекрасний квітник, на якому діти вирощують понад 40 видів різноманітних квітів.

    З початком відродження української держави активно включився в життя селища. Наприкінці 1989 року очолив комітет з будови пам’ятника Тарасу Шевченку, відкриття якого відбулося 15 вересня 1991 року.

    У 1996 році вийшла з друку книжка Василя Ласки „Моє Красне”. В ній описана історія Красного від найдавніших часів, а також долі жителів Красного, які постраждали від руки польських окупантів, сталінського режиму, учасників УПА, засуджених судами каторжан.

    Помер наш мудрий і добрий Учитель 31 жовтня 2000року на 94 році життя. Похований у Красному.


Василь Кук

   11січня 1913 року у нашому селищі Красне народився останній головнокомандувач УПА Василь Кук. Він був найстаршою дитиною у сім’ї Степана та Параскевії Куків, що мали шестеро дітей: п’ять синів і одну доньку. Навчаючись в Золочівській гімназії, в 1930 році Василь вливається в ряди „Юнацтва” і незабаром стає членом ОУН. Після закінчення гімназії в 1932 році поступає на правничий факультет Католицького університету в Любліні. Вчився там не довго в зв’язку з його арештом польською поліцією. Після звільнення з в’язниці в 1936 році продовжує працювати в ОУН у нелегальних умовах. У підпіллі займається видавничою діяльністю спочатку на Бережанщині, а потім – на Холмщині. Після падіння Польщі у 1939 році перебуває на окупованій німцями території, де проходить курс військового вишколу, організованого ОУН. З квітня 1941 року стає провідником Організації Українських Націоналістів.

   З метою відновлення Української держави і проголошення акту про цю подію в Києві Василь Кук з групою активістів намагається добратися до столиці, але в серпні 1941 року його заарештовують німці. Разом зі своїм сподвижником Дмитром Мироном йому вдається втекти від гітлерівців. Після цього керівництво ОУН направляє Василя Кука до Дніпропетровська, де він очолює екзекутиву ОУН Півдня України і тривалий час після німецької окупації успішно бореться з більшовиками.

   Потім Василь Кук (псевдо „Коваль”, „Леміш”) став членом Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР). У 1947 році він виконував функції заступника Голови проводу ОУН Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Після загибелі останнього, в 1950 році наш земляк стає головнокомандувачем УПА.

   Впродовж 1954-1960 рр. перебував в ізоляторах центральних тюрем КДБ у Києві та Москві. З настанням хрущовської „відлиги” був звільнений з тюрми у 1960 році і залишений у Києві під наглядом КДБ. Незабаром екстернатом закінчив філософський факультет Київського держуніверситету. Працював у Центральному державному історичному архіві, в Інституті історії АН України, звідки був звільнений як неблагонадійний.

   Пішов з життя останній командувач Української повстанської армії, справжній патріот, Великий українець Василь Кук у неділю, 9 вересня 2007 року. До останнього дня свого звитяжного життя Василь Кук продовжував брати участь у громадському житті, очолював науковий відділ Братства ОУН-УПА. Писав спогади, у 2005 році видав книгу про Романа Шухевича, готував нові публікації. Знаходив час і для виступів перед молоддю, відвідував наукові конференції, брав участь у політичних дискусіях.

   З ним пішла у небуття ціла епоха. Можливо, ми щось так і не встигли запитати у свідка звитяжних подій боротьби за незалежність України, а Герой не встиг нам про це розповісти.

   Згідно з заповітом, героя поховали на його батьківщині – в центрі рідного селища Красне, поряд з могилою борців за незалежність Української держави.


   Олег Сусул народився 19 січня 1970 року в селищі Красне. Виховуючись у родині українців-патріотів Володимира та Ольги Сусулів, з дитинства любив народну пісню, захоплювався українським мелосом.

   З 1976 по 1986 рр. навчався у Красненській СШ № 2, одночасно здобував освіту у Буській музичній школі по класу фортепіано (вчитель музики Тіщенко Т. Г.). У 1986 році поступив на музично-педагогічний факультет Дрогобицького педінституту ім. І. Франка. З липня 1988 року по вересень 1989 року проходив службу в рядах Радянської Армії. Після завершення навчання отримав фах вчителя музики і співів та методиста позакласної роботи. З вересня 1992 року розпочав свою педагогічну діяльність у Красненській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1.

   Переступивши поріг цієї школи, кожен відчує ауру картин, намальованих цією непересічною людиною. Вони є при вході у школу, в актовому залі, в учительській, у географічному кабінеті. У цих картинах продовжується життя Олега, джерело якого – любов.

   Саме у Красненській школі № 1 почалися перші серйозні кроки Олега як творця-музиканта. Солісти Юлія Ярошевська, Ірина Уштан, Володимир Кучер стають переможцями і призерами Всеукраїнських конкурсів. Коло учнів Олега Сусула розширюється. До нього входять Ірина Ганич (Сторонибаби), Тетяна Кондратюк (Червоноград), Соломія Урбанович (Львів), Інна Корнелюк (Волинь) та багато інших.

   З 1996 року він поєднує роботу у Красненській № 1 і Сторонибабській школах. Цього ж року на базі місцевого спиртового заводу започатковує роботу мистецького центру „Плеяда”, метою якого був пошук обдарованих дітей у сільській місцевості. Вихованці О.Сусула беруть участь не лише у всеукраїнських, а й у міжнародних конкурсах, стають учасниками радіо- та телепередач, представляють нашу країну за кордоном (Польща, Данія).

   Одночасно Сусул організовує танцювальний колектив, керівником якого стає Олексій Нагорний, а пізніше – Іванка Мацко (Федів). Шоу-балет часто виступає на сценах Бузеччини. Він неодноразово здійснював творчі поїздки на масштабні мистецькі акції у міста Львів, Маріуполь, Ізмаїл та інші, співпрацює з вокальним тріо „Крайня хата”, має підтримку народних артистів України В. Зінкевича, О. Білозір.

   У студії „Плеяда” Олег Сусул створює музичні матеріали для фестивалю „Слов’янський базар”(м.Вітебськ), інформаційний комп’ютерний проект „Львівська область сьогодні. У цей період митець здійснює аранжування музичних творів для чоловічого квартету сучасної християнської пісні „Quo Vadis” , входить до його складу.

   6 листопада 2005 року у м. Буську стартувала Всеукраїнська акція „Оновлення душі – відродження України”, в основі якої – популяризація сучасної християнської пісні, пропагування здорового способу життя. До проведення цієї акції наш земляк доклав багато творчих зусиль. Розпочалася вона хвилиною мовчання, бо 21 жовтня 2005 року Олег Сусул трагічно загинув.


Головна ] Вверх ]

Відправити повідомлення для: busk@ukr.net або perspektyva@busk.com.ua з запитаннями та зауваженнями щодо цього сайту.
© 2010-2014 Інформаційно-довідковий сайт Буського району "ПЕРСПЕКТИВА"
Дата внесення останніх змін: 25.04.2017